Хтось може зорями сумними у снах юнацьких не побув

Зробіть повний синтаксичний розбір речення, розставивши розділові знаки: Хтось може зорями сумними у снах юнацьких не побув (Л.Костенко)

Якщо до слова «Цілушка».

Ви не наптсали до якого слова треба підібрати синонім.

У сучасному світі існує величезна кількість різноманітних проблем. Однією з найактуальніших з них є екологія. Чому ж так стало? Що змінилося з часів, які вже пройшли, коли люди про екологію взагалі не замислювалися? Чому сьогодні всі настільки стурбовані навколишнім середовищем і постійно обговорюють різні екологічні проблеми? І, взагалі, чи правильно це? Чи раціонально?

Варто зауважити, що людство – це саморегулюючий механізм, який самостійно і автоматично регулює всі ті процеси, які в ньому відбуваються. У всі часи людство експлуатувало природу, забираючи з неї те, що їм було від неї потрібно. Але люди ніколи нічого природі не повертали, тільки лише використовуючи її дари, але нічого не даючи взамін. І ось в певний момент, в момент пікового розвитку сучасної науки людство поставило собі раціональним питанням: а чи може ця експлуатація тривати вічно? І люди зрозуміли, що таке нахабне використання природи не може тривати вічно. Людина побачила, що деякі види рослин і тварин назавжди зникли з лиця землі. Також людина зрозуміла, що чисельність деяких видів живих істот різко продовжує скорочуватися. І це абсолютно ненормально. Якщо не звертати на це уваги і не намагатися зупинити всі ці самі неприємні процеси, незабаром людина може залишитися єдиною живою істотою на планеті. І коли людина все це зрозуміла, вона почала задуматися про те, як же боротися з такою проблемою. Вона почала створювати спеціальні правила, формулювати закони і навіть міжнародні акти, які б захищали навколишнє середовище – тварин, рослини і все інше, що настільки важливе для продовження існування світу. Неможливо навіть уявити, які сумні наслідки чекають людство, якщо екологічна ситуація буде весь час погіршуватися. Не можна виключати можливості виникнення страшних катаклізмів, загибелі тисяч або навіть мільйонів людей. Дуже добре, що люди зрозуміли, наскільки серйозними можуть бути наслідки недогляду за екологією та ігноруванням цих проблем.

Дійсно, про це зараз можна говорити з абсолютною впевненістю, зараз екологія стала набагато більш важливою, ніж коли-небудь раніше. Перед людством виникла серйозна небезпека – вже зникли деякі види живих істот, можуть зникнути і інші, не можна виключати, що так само може зникнути і людина. З цієї причини так багато уваги сьогодні приділено чистоті води і повітря, збереженню всіх істот на нашій землі. Я переконаний, що нинішні процеси, що проводяться в суспільстві щодо збереження природи, абсолютно правильні – людина завжди бореться з найсерйознішими проблемами, коли це актуально

Источник

Дитячі вірші

четверг, 31 марта 2011 г.

Про Велику Вітчизняну війну

Коли земля пробуджується
Лиш гарматні гули
Зникнуть за рікою —
Закує зозуля
Ранньою порою.

Передзвоном синім
Вабить луг квітчастий.
Я не можу нині
Автомат відкласти,

Я вслухаюсь в кожний
Пісні звук охоче.
Тільки чом тривожно
Заіскрились очі?

Чуєш, мила пташко,
Ранньою весною
Вже не так і тяжко
Помирать герою.


Воїнам

Ви — гордість народу, ви — суть його й сіль,
Ядро покоління і сила залізна,
Вогнисте і щедре буяння весіль,
Натхнення, цвітіння, опора Вітчизни.

Ви — воля, якої ніхто не скорив,
Для миру ви сила й опора священна,
Ви — спокій солодкий своїх матерів,
Ви — радість і гордість своїх наречених.

Усе, що я маю,— готовий оддать
За ваші квітучі, озорені весни.
Ви — днини ясної небачена рать,
Ви — в дальнє майбутнє прозріння чудесне.

Ви йдете — Й лягає на землю трава,
І жде вас домівка, і квіти, і води.
У шумі тополь — чуєм ваші слова.
А стан ваш — то посох, опора народу.

Читайте также:  Что значит во сне надевать сапоги

І кров ваша чиста, як промінь зорі,
Всіх недругів змила з гарячої тверді.
Ви — світу основа, ви — богатирі,
Ви карк поламали неправді і смерті.

Ви дня золотого дзвінкі ковалі,
Мислителі й воїни, зодчі й поети.
Ви — щастя, ви — слава, ви — мир на землі,
Ви — спокій Вітчизни, ви — доля планети!
Гафур Гулям, 1945 рік


Україні

О Україно! Знявся вітровій.
Вся в яблунях, пливе твоя долина.
Своїм теплом окопчик грієш мій,
Живу твоїм диханням, Україно!

О ні, не тиха українська ніч!
Пройшовши пекло вогняного валу,
Цвіт яблуні я пригорнув до пліч,
Щоб захистити від страшного шквалу.

Посипалися пелюстки ясні,
Майнули — білосніжні, як хустина.
Здалося: руку подала мені
В окопчик чорнобрива Катерина.

Нема зірок! Повітря крає свист!
Прозоре небо? НІ, воно незряче.
І на лице моє спадає лист —
Такий пекучий, мов сльоза гаряча.

Доволі сліз! Мене Урал послав
Оберегти від горя Катерину.
Біля Уфи я землю цілував,
Щоб визволити братню Україну!

Щоб яблуні схилялись у плодах
На перекопану траншею нашу.
Щоб Катря рвала яблука в садах,
Пригублюючи щастя повну чашу.

Тож бережи у серці пам’ять стріч.
Бо ми прийшли, коли була потреба,
Щоб — знову — тиха українська ніч,
Спокійні зорі і прозоре небо.
Мустай Карім, 1943 рік

Моїй Україні
Cеред щасливих сестер ти щаслива —
Напоєна пачухим медом нива,
Залитий золотом розлогий лан,—

Моя Вкраїно! Біль колишніх ран,
Підків ворожих слід на чистім лоні
Забуто, змито. Сонячно-червоні
Радянські прапори шумлять крильми,
І ми йдемо, прорвавши коло тьми,

Ходою вільною, шляхом просторим
Назустріч далям дивним, неозорим,
В одній сім’ї, як сестри і брати,
До нашої прекрасної мети.

Дуби і явори, берези й сосни,
Струмків і рік переклик стоголосий,
Поля, де колос клониться тяжкий,
Сади в плодах, мов пурпур огняний,

Заводи-велетні, де людський розум
Керує мудро, вугілля й чорнозем,
Картини й книги, статуї й доми —
Це наше все, І це відстоїм ми,

* * *
Восени прилітають невідомі птиці,
З дивним криком падають на ріку,
І стрілець сам не знає: може, то тільки сниться,
Що весною він бачив саме таку.

Восени кожен день — якась відміна:
То зів’яла стеблина, то зелений пожовк.
Восени розумнішою стає людина
І ще м’якшим — трави прим’ятої шовк.

Восени залягає риба в ковбанях,
Щоб немудрі якісь бачити сни.
Осінь, звісно, пора розмов останніх,—
Але й сходить пшениця теж восениі
Максим Рильський, 1941 рік
http://svatovo.ws/

Діти війни
За обрій сонечко сіда,
У небі спалахнула вже зоря.
Дідусь з цікавістю газети огляда,
Бабусенька зі мною поезії чита.

Тихо в бабусі я запитала:
— Як же дитинство у вас минало?
Чи вчились у школі? А цукерки були?
Чи мріяли швидше, як я, підрости?

Тяжко було у роки ті нам жити
Не про цукерки мріяли ми.
Діти просили у матері хліба,
А та зі слізьми дивилась на них…

Роки війни нелегко згадати,
Тим паче дитинство.. воно чи було…?
Бабуся далі не змогла доказати
Вийшла з кімнати, змахнувши сльозу.

Ми, перемоги нащадки, сьогодні,
Доземно вклонімось дітям війни
За синє небо, за сонце і зорі.
За мир, що нам дарували вони.
Чуйко Тетяна,
учениця Райгородської ЗОШ І – ІІ ст.

Перемозі
О, як тебе ми виглядали
Крізь ніч, крізь морок, крізь туман,
Як ми для тебе засівали
Від ворога відбитий лан,
Які човни, які причали
Благословенній готували,
Яким напоєм налипали
Жадоби невтолимий жбан!

Клонилась мати при дорозі,
Простягти руку в далечінь,
Де на дощі і на морозі
Іржав синовній вірний кінь.
Земля здригалася в погрозі.
І омивали чисті сльози
Сипів, що впали на порозі
Життя майбутніх поколінь.

Читайте также:  Что если во сне снится старший брат

Коли під гордою Москвою
Ворожі пінились вали
І терези страшного бою,
Як світ, розгойдані були,—
Ми, сильні силою одною,
Попід Кремлівською стіною
Стояли, сповнені тобою,
Тобою дихали й жили.

Серед німих воронок чорних
У сталінградському диму,
В ділах, як юність, неповторних,
В гостях у смерті, як в дому,
Ми, військо друзів непоборних,
З ланів, з хребтів високогорних
Мололи ворога на жорнах
І пастку ставили йому.

Єдина воля нас живила,
Єдине сонце гріло нас,
Коли тупа ворожа сила
Отрути повіддю лилась,
Маляток білих кров’янила.
Дівчат неволею душила
І провіщала, чорнокрила,
Нам рабства час і смерті час!

Та в кузнях сивого Урала,
В сухому мареві степів,
В тумані тундри, що лежала,
Неначе мертва, вік віків,
Одна рука мечі кувала,
Орала, сіяла, збирала,
Щоб затупились чорні жала
У зловорожих літаків.

Т час настав, прийшла година,
Незнаменована пора,
Коли воскресла Україна,
Мов цвіт, обаполи Дніпра,
І грізна поплила лавина,
Злетіла зграя соколина
За батька мститись і за сина,
За те, що мучилась сестра.

Що для безсмертя народилось,
Від зброї смертних не умре!
Ми всі збратались і зсестрились,
Новим овіявши старе,
Ми всім народом ополчились,
Дніпро і Волга розгнівились —
І морем бурним покотились
До збаламученої Шпре!

Все чесне і живе на світі
Із нами стало в дружний ряд,
Щоб мертвородники неситі,
Сини злочинства, діти зрад,
Святою правдою побиті,
Навік неславою покриті,
Постали на суді в одвіті
За Ленінград і Сталінграді

Шумлять світи зеленим шумом
І жайворонками дзвенять.
Тече непереборним шумом
Тепла і праці благодать,
І не гуляти чорним чумам
По полю, всіяному сумом,—
Рости-цвісти народним думам,
Пшениці й пісні розцвітать!

Весняний гук іде в народі,
Що рідну землю засіва.
Ой скільки тонів і мелодій!
Ой що ж то будуть за жнива!
Тремтить розбійник, никне злодій,
Почувши стогромове годі,
І сонце, що зійшло па Сході,
Огнями всесвіт залива!
Максим Рильський, 1945 рік

Україні
Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Україно! Сьогодні звірів-ворогів
Ти грудьми вогняними зустріла.

Україно, живого труда сторона,
Зорі ясні, погожії, тихії води!
Україно! Ти в славній борні не одна,
В ній з тобою під стягом багряним — народи!

Не один ти стрічала погрозний погром,
Знаєш тупіт, і стукіт, і грюкіт Батиїв,—
Та з пожару щораз лазуровим вінком
Виникав твій співучий, могучий твій Київ.

Бачиш — руський з тобою, башкир і таджик,
Друзі, браття твої, громоносна лавина.
Свят союз наш, народ непоборен повік,
Нездоланна повік його сила левина.

Мати ніжна моя! Знай: по бурі тяжкій
Перемога засяє дзвінка і погідна.
Славен буде в народах священний твій бій,
Славен серп твій і меч твій, свята моя, рідна!
Максим Рильський, 1941 рік


Ластівки

Тут вчора лютий бій гримів:
Стоїть зчорніла геть верба,
І ринва — дощова труба,
В яку і дощ, і грім сурмив,
Всім сповіщавши про весну,
Звиса оглухла, й видко їй:
Над нею в тиші голубій
Будують знов притулок свій
Дві ластівки.

І на стіну
Вже дикий хміль, в’ючись, поліз,
Немов чекає, що в вікні
Рука майне, як в давні дні,
Чи білий льон дівочих кіс.
На вулиці боєць стоїть,
Він задивився теж в вікно,
Мов сподівається ізнов
Між кам’яниць отих зустріть
І юність, І красу дівочу.
А мо’ до тих щасливих днів,
Коли до батьківських домів
З далеких вернуться шляхів,
Вартує хатку ластівочу?
Максим Танк, 15 травня 1941 рік


Лист

Вже пирій пустив листочки,
Йде весна по краю.
А від тебе ні рядочка,
Милий, я не маю.

Простелю я слід сльозами,
Протопчу стежини.
На дорогах поміж нами
Причаїлись міни.

Читайте также:  Толкование сна на старый новый год

Крига плине в темні далі,
Все повите горем.
Линуть вісники печалі —
Вітерець та ворон.

Пророста пирій імлистий,
Сходять трави різні.
Гілка серця пустить листя
Тільки у Вітчизні.
Саломея Неріс, 1942 рік

Мій перший вірш написаний в окопі
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!


Не плачте, мамо, не треба.

Не плачте, мамо, не треба,
вже не вернути сина.
Он вiн лежить пiд тином,
скроня злегка в кровi.

I меркне зимовий вечiр,
утiха твоя єдина,
А з лiсу iдуть повстанцi,
закуренi в дим, живi.

Чого ти журишся, батьку,
що хату спалили клятi?
Брата забили в пута,
сивiє, бач, голова.

Пожитки твої хорошi,
радостi небагатi-
Усе димить в попелищi
i тлiє, не дотлiва.

I меркне зимовий вечiр
в далекiй сивiй завiї,
А з лiсу iдуть повстанцi,
закуренi в дим, живi.

Он ту яблуневу гiлку,
де снiгу замети бiлi,
Ти сам щепив iз сусiдом,
цвiти, мiй веселий дiм!

Повiшених вiтер гойдає.
Гармата б’є опiвночi.
I тлiє все в попелищi:
i радiсть, i труд, i пiт.

Дивляться зорi з неба,
немов замучених очi,
Немов розстрiляних очi
бiля кленових ворiт.

Катiв поведуть на страту,
на нашу святу розплату,
I в них не вистачить кровi
за грiзне горе твоє!
А.Малишко
1943 р.

Солдат
Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости.
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.
О.Довгий
http://www.bizslovo.org

Проводи
Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медове.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.

Вже оддзвонили дзвони великодні.
Вже на гробках молебні одслужили.
Такі сумні й задумані сьогодні,
Ой, затужили вдови, затужили!

А мій пропав десь безвісти, не знаю.
Чи хоч над ним горбочок нагорнули?
Як я ж тепер чужих тут поминаю,
Щоб і мого десь люди пом’янули!

А я ж нічого в бога не просила,
Мені ж тоді було хоч в ополонку,
Що я ж дитя під серцем ще носила,
А вже мені прислали похоронку.

Великий день. Великдень Перемоги..
Все ж наче вчора. А літа минають.
На проводи, в степу біля дороги,
Своїх солдатів вдови поминають.
Л.Костенко


Тут обелісків ціла рота.

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
Високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
У снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,
Які несказані слова.
Тут на одному обеліску
Є навіть пошта польова.
Л.Костенко

І встають у пам’яті дороги,
Ті, що довелося нам пройти,
Щоб багряний прапор Перемоги
Над рейхстагом гордо пронести.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

Источник

То, что вы хотели знать