Художні принципи бароко у драмі життя це сон

Презентація на тему:
“Життя – це сон” як втілення світоглядних і художніх принципів бароко

“Життя – це сон” як втілення світоглядних і художніх принципів бароко

Презентація по слайдам:

“Життя – це сон” як втілення світоглядних і художніх принципів бароко Чи не сон усе наше життя? А.Шопенгауер Ель Греко Каяття Ель Греко “Розкаяння Марії Магдалини”

Які характерні для бароко мотиви втілені у цій поезії? Визначте її тему та основну думку вірша. Які риси барокового сприйняття дійсності втілено у цьому творі?

Доля Кальдерона відбиває суперечності його епохи. Письменник починав свій шлях як абсолютно світська людина, а завершував як палкий прихильник віри, служитель церкви. Живучи напруженим і складним життям своєї доби, митець усвідомив марність земного існування, що змусило його відати перевагу духовним потребам. Ель Греко “Св.Домінік на молитві”

«ЖИТТЯ – ЦЕ СОН» (1653) Платон стверджував, що люди живуть лише уві сні, Піндар вважав, що людина – сон тіні, Софокл писав, що всі, хто живе на землі, «лише привидів тіні легкі». Шекспір говорив: Як наші сновидіння, Так створені і ми, й життя нелегкі дні Огорнені всі сном. Над цією ідеєю замислювалися і філософи та митці XVIIст. Ця думка хвилювала іспанського художника Ель Греко та іспанського поета і драматурга Педро Кальдерона.

Робота з текстом (хорнада І) Де відбувається дія п’єси? На що натрапляє Росаура, подорожуючи у супроводі Кларіна, і кого там бачить? Яким постає Сехизмундо, що страждає у зловісній вежі? Хто він такий і чому ув’язнений у цій вежі та закутий у кайдани? Ель Греко “Вид Толедо”

Робота з текстом Чому Клотальдо не вбиває подорожніх, які дізнаються про існування таємного в’язня? Хто такі Астольфо та Естрелья, чому вони претендують на королівський престол? Яку історію розповідає небожам король Басиліо? Що вирішує зробити король Басиліо? Як ви думаєте, чому він вирішує дати синові шанс? Ель Греко “Бесіда св.Франціско і фра Лео…”

Попрацюйте в групах Завдання: Які світоглядні принципи бароко втілив Кальдерон у своїй драмі «Життя – це сон»? Які традиційні для бароко мотиви та образи прослідковуються у творі? Ель Греко “Євангеліст Іоанн”

Робота з текстом Як потрапив Сехизмундо до королівського палацу? Як він зреагував, прокинувшись у королівському палаці? Як поводить себе Сехизмундо, дізнавшись, що він спадкоємець трону? Що відчуває Басиліо, довідавшись про вчинки Сехизмундо? В чому йому докоряє? Ель Греко “Св.Людовік, король Франції, що роздає милостиню”

Висновки: Порушує у драмі важливі питання людського існування: що таке життя, що таке людина, у чому полягає сенс її буття, що таке свобода, що обумовлює вчинки особистості, яке її місце у світі, що є моральною основою для її життя. У п’єсі показано залежність людини від вищих сил, Долі і божественного Провидіння. Ель Греко “Поховання графа Оргаса”

Життя людини- непізнанна таїна, воно лише «сон», де немає нічого певного і сталого. Людина не є вільною у своїх учинках, бо прикута ланцюгами до своєї Долі. Душа людини – арена боротьби добрих і злих начал. Головна думка твору- віра в людину, в її моральне перетворення.

Протистояння фатальної долі та людської свідомості в драмі Кальдерона показано як змагання ницих пристрастей і вищого обов’язку милосердя і добра. Кожна людина може протистояти долі й утвердити власну волю, якщо займатиме позицію добра і справедливості.

1.Пророцтво про долю Сигізмундо та його справжня доля 2.Бажання та можливості людини впливати на свою долю.(Мотив страждання.Шлях подолання страждання й усвідомлення певних життєвих істин, який приходить Сигізмундо) 3.Мотив сну в п’єсі. Твір будується на метафорі “Життя – це сон”. (Сон є і композиційним прийомом, й образом-символом. Сон – це символ життя в добу бароко, у якому людина вільна робити лише одне – чинити добро.)

У чому полягає філософсько-моральний конфлікт драми? Протистояння в драмі проявляється між пророцтвом про долю Сигізмундо та його справжньою долею між бажаннями та можливостями людини впливати на свою долю. Чи прокинувся Сигізмундо? Юний король знав, що в реальному житті не може, немов у сні, чинити як забажається. Його діяльність обмежує закон; він зрозумів, що повинен бути добрим. Неволя стала для нього радісною, оскільки саме в неволі він почувався вільним. Наприкінці п‘єси кожен персонаж твору здобув істину і пізнав щастя, а Сигізмундо став зразковим правителем. Усі збагнули: вільною людину роблять любов, доброта і милосердя. Отже, драма Кальдерона «Життя — це сон» є складним синтезом філософських ідей, міфологічних сюжетів, легенд, фольклорних мотивів, релігійних вірувань, адаптованих Кальдероном згідно з ідеологією та поетикою його епохи, його власними етичними та естетичними ідеалами.

Чтобы скачать материал, введите свой email, укажите, кто Вы, и нажмите кнопку

Нажимая кнопку, Вы соглашаетесь получать от нас email-рассылку

Если скачивание материала не началось, нажмите еще раз «Скачать материал».

Источник

Драма П. Кальдероне «Життя це сон» як твір бароко

Основні риси епохи Відродження. Типові особливості творів барокко. Життя та творчість Педро Кальдерона де ла Барки. Системний аналіз драми «Життя це сон» як синтезу філософських ідей, міфологічних сюжетів, асимільованих у відповідності до ідеології епохи.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.07.2014
Размер файла 899,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Драма П. Кальдероне «Життя це сон» як твір бароко

1. Епоха відродження основні риси

2. Основні особливості творів барокко та їх типові особливості

3. Практична частина

3.1 Життя та особливості творчості Кальдероне

3.2 Короткий зміст Життя є сон

3.3 Драма Життя є сон як твір бароко

Список використаної літератури

Метою нашого дослідження є розгляд драми Кальдероне «Життя є сон» як одного з видів літературних творів епохи барокко.

Обєктом дослідження виступає творчість Кальдероне в світі епохи відродження та літературних творів барокко.

Предметом дослідження є драма «Життя є сон» Кальдероне.

Основними методами дослідження є метод системного аналізу драми на прикладі інших літературнихз творів епохи барокко.

відродження барокко кальдероне драма

1. Епоха відродження основні риси

У загальноєвропейському масштабі епоха Відродження традиційно розглядається як час переходу від Середньовіччя до епохи Нового часу. Тому культура Відродження має специфічні особливості перехідної епохи, у якій старе і нове переплітаються, створюючи своєрідний, якісно новий сплав. Сутнісними рисами Відродження стали антифеодальна спрямованість, світський антиклерикальний характер, гуманізм, антропоцентризм. Крім цього, визначною рисою епохи Відродження було звернення до культурної спадщини Античності[28;c.4].

Читайте также:  Тэ сон из big bang фото

Ідентифікувати Відродження як самостійну історико-культурну добу дозволяють: 1) Власне світоглядне обличчя доби. Культура Відродження суттєво змінила акценти в середньовічній «картині світу», розгорнула у своїй драматичній еволюції (від самоствердження до заперечення) відмінну від власне середньовічної шкалу цінностей, свою естетику, свою жанрову структуру. 2) Принципово інший соціокультурний ритм. За доби Відродження відбулася різка інтенсифікація культурного і соціально-політичного життя суспільства у всіх його основних напрямах. Соціокультурна сфера розшаровується, насичується суперечливими, різноспрямованими тенденціями, стає різноплановою і загалом виявляється результатом складної взаємодії середньовічних, гуманістичних і позагуманістичних явищ. Новий вектор розвитку, пов’язаний з переорієнтацією свідомості з сакрального на земне, з небесного на людське, з потойбічної вертикалі на поцейбічну горизонталь, ніби роздвоює основні соціокультурні та суспільно-історичні явища доби Ренесансу. 3) Зрушення в сфері художньо-естетичної свідомості. Спочатку вони втілюються у вигляді певних стилів (класичний ренесансний стиль, маньєризм) і за часів пізнього Відродження започатковують певні начала Бароко і Класицизму, які виникнуть і розгортатимуться в наступну культурну епоху. 4) Наявна відмінність Відродження від попередньої культурної доби Середньовіччя і наступної культурної епохи 17-18 століть. На відміну від традиційної середньовічної культури, ренесансна культура функціонувала у незрівнянно локальні часові відрізки, не мала таких інституцій, щоб виступати механізмом регулювання основ сучасного собі суспільного життя. Тобто, культура Ренесансу не призвела до ренесансного типу державності. Нове розуміння людини як творця проявилося у ставленні до митців: на відміну від Середньовіччя, доба Відродження зберегла майже всі імена архітекторів, художників, скульпторів, ювелірів. Процес визволення митців від цехової залежності завершився створенням академій[27;c.12].

Починаючи з доби Відродження можна говорити про формування у Європі національних літератур, тому літературознавство, як правило, розглядає літературу цього періоду відповідно. Цьому сприяє й нерівномірний розвиток національних літератур, різні часові рамки доби Відродження у них. Загалом розрізняють три періоди:

· Раннє Відродження (14 століття);

· Високе Відродження (15—16 століття);

Нова міська культура стає опорним пунктом складання внутрішнього ринку, який був не тільки економічною основою, а й соціальною основою формування буржуазних націй з королівською владою і становим представництвом. З’являються якісно нові, далекі від середньовічних, реалії суспільного та політичного життя[26;c.20].

У плані міжособистісних відносин епоха Відродження знаменує собою спробу повернення до культури совісті, перехід від общинно-групового типу соціальної регуляції до особистісного. Із зародженням універсальних за своєю природою буржуазних відносин зростає соціальна значущість індивіда, ступінь його по-ведінкової автономії. Індивід вивільняється від станових уз, які в середньовічну епоху робили його елементом певного людського конгломерату; поступово виходить з-під прямого контролю стану, до якого раніше належав. Якщо для середньовічного індивіда саме слово «свобода», яке звичайно вживалося в множинному числі, означало привілей належати до якоїсь системи, що гарантувала йому захист від «чужих», то тут він усе частіше опиняється в ситуації, яка вимагала від нього самостійно вирішувати свою долю.

Усвідомлення індивідом можливостей вибору соціальної поведінки приводить, зокрема, до виділення, поряд з традиційною категорією фатуму (долі), що виражає залежність людини від зовнішніх по відношенню до неї обставин, також категорії фортуни. Остання виражає специфіку діяльності людини в умовах нової соціальної ситуації, яка надає їй набагато ширший простір для реалізації своїх можливостей.

Звідси виростає нова самосвідомість людини, її нова суспільна позиція: усвідомлення нею своєї унікальності, власної сили, таланту стає тією новою якістю людини Відродження, яка докорінно відрізняє її від людини Середньовіччя. Якщо остання свої досягнення приписувала традиції, то індивід ренесансної епохи був схильний приписувати всі свої заслуги виключно собі. Тому цілком закономірно, що після тисячоліття панування християнсько-аскетичної ідеології настала моральна реабілітація людини, обґрунтування безмежних можливостей її творчості та вдосконалення, гідності. Уявлення про людину як активного творця своєї долі, а не просто «раба Божого», істотно вплинуло на політичну культуру суспільства, у якій з часу Відродження набувають розвитку ідеї демократії, вибірного парламентаризму, введення республіканського ладу замість монархічного.

Рис.1. Періодизація італійського Відродження

Реабілітація природи привела і до реабілітації природи людського тіла. На противагу релігійним уявленням про нього як про «темницю душі», «осередок гріха» воно постає як джерело радості і задоволення. Гуманізм відкидає аскетичну ідеалізацію страждань і ницості людини і відстоює її право на радість і насолоду реальним земним життям. Людина розглядається як творець, подібний Богу, і навіть перевершує його. Впевнена у своїх силах особистість ренесансного типу вже не потребує релігійних, надособистісних регулятивів, які не тільки обмежували її свободу, а й принижували її гідність.

У ренесансному світогляді сформувався культ людської особистості, людське «Я» утверджувалося як богорівне. Через цікавість до людських потреб митців доби Відродження їх називали гуманістами. Важливою рисою творчості гуманістів було відкриття світу й людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя людини. Гуманісти обстоювали право людини радіти й бути щасливою у цьому, земному житті.

Центральною постаттю епохи був митець, який виборював своє право змінювати, вдосконалювати світ за естетичними законами.

У другій половині XVI ст. на зміну ренесансному мистецтву в Європі приходить маньєризм і раннє барокко[23;c.18].

2. Основні особливості творів барокко та їх типові особливості

Культура бароко позначена тяжінням до:

· Прагнення вразити читача пишним оздобленням твору;

· Відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу;

· Тенденції життєствердного сприйняття дійсності;

· Вираження просвітницької тематики;

Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), А. д’Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.

Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами постають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д’Юрфе, «Астрея»). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті (невеличкий вірш з обов’язковою дотепною думкою), мадригали.

Термін «бароко» дає можливість об’єднати в середині цього літературного напряму чимало течій і шкіл, які існували здебільшого в XVII столітті й відзначалися типологічно спорідненими рисами. Серед них італійський маринізм (школа поета Джамбаттісти Маріно), іспанський ґонґоризм (школа, пов’язана з іменем поета Ґонгори-і-Арґоте), французька преціозна література (салон маркізи де Рамбульє), англійська «метафізична школа» (Джон Донн та інші), німецька «друга сілезька школа» (X. Г. Гофман-Свальдау). До літератури європейського бароко, окрім вищезгаданих засновників і лідерів шкіл, належать Кальдерон, Тірсо де Моліна, Кеведо (Іспанія); Тассо, Базіле (Італія); Сорель, д’Обіньє, Скюдері (Франція); Уебстер, Кер’ю, Саклінґ (Англія); Ґріфіус, Лоенштейн, Мошерош Ґріммельсгаузен (Німеччина); Хуана де ла Крус (Мексика); Ґундуліч (Хорватія); Зріньї (Угорщина); В. Потоцький, С. Твардовський, А. Морштин (Польща) та інші. До українського літературного бароко можна зарахувати творчість Мелетія Смотрицького, Симеона Полоцького, Митрофана Довгалевського, Івана Величковського, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича[20;c.77].

Читайте также:  Стихи о нежности любимому в снах

Поетика бароко

Рис.2. Ключові постаті в літературі барокко

Дотепність, парадоксальність, контрастність сполучення найбільше цінувалися теоретиками та практиками бароко. Проблемам дотепності були присвячені цілі трактати, які закладали фундамент нової поетики. Серед них «Дотепність, або Мистецтво вишуканого розуму» (1648 р.) іспанського філософа Б. Ґрасіана та «Підзорна труба Аристотеля» (1655 р.) вищезгаданого Е. Тезауро. Дотепність вважалася також основою художнього пізнання дійсності. Так, Бальтасар Ґрасіан вбачає в дотепності «можливість проникати в суть найвіддаленіших предметів і явищ, миттєво комбінувати їх і зводити воєдино»[16;c.570].

Однією з типових рис літератури бароко є його інакомовність. Е. Тезауро заявляв: «Щоб проявити дотепність, слід позначити поняття не просто й прямо, а інакомовно, користуючись силою вимислу, тобто новим і неочікуваним способом». Інакомовність спричинена й такими рисами барокової поетики, як символізм, алегоризм, емблематизм. Отже, ускладненість стає ще однією характерною рисою літератури бароко. За барочною естетичною концепцією, твори мають бути важчими для сприйняття. Як наголошував Б. Ґрасіан, «чим важче пізнається істина, тим приємніше її осягнути». До того ж, від твору вимагалася можливість різних його тлумачень. Літературні твори бароко ускладнені багатьма позалітературними засобами[15;c.81].

Побутує думка, що першим щодо літератури термін «бароко» використав Ф. Ніцше, який писав про барочний стиль грецького дифірамба і красномовства. У 1888 році швейцарський вчений Генріх Вельфлін опублікував книгу «Ренесанс і бароко».

3. Практична частина

3.1 Життя та особливості творчості Кальдероне

Педро Кальдерон де ла Барка, іспанський драматург, народився 17 січня 1600 року и Мадриді. Він належав до давнього, але збіднілого дворянського роду. Навчався в коледжі й у Саламанкському університеті.

Від початку 1620-х років став відомим у Мадриді як автор п’єс для театрів, а з 1625 р. повністю віддався літературній діяльності.

У 1637 році його прийняли до лицарського ордену Сантьяго. У 1638 та 1640 роках Кальдерон брав участь у воєнних діях, що їх вела Іспанія. Після смерті своєї коханої та неповнолітнього сина в 1651 році став священиком і отримав почесну посаду придворного капелана при королівському дворі, продовжуючи при цьому писати п’єси.

Глибокий знавець філософії, права, історії та теології, Педро Кальдері ш де ла Барка останні роки життя жив усамітнено. У1680 році він склав перелік своїх творів, який включав 111 комедій і 70 ауто (одноактних П’єс із прологом та інтермедією, що завершувалися танцями й музи-і що). На цей час відомі 120 комедій, 78 ауто та 200 п’єс малих жанрів[14;c.6].

Помер драматург 25 травня 1681 року.

Педро Кальдерон де ла Барка як драматург представляє школу Лопе це Вега. Але, на відміну від свого попередника, Кальдерон призначав свої п’єси для постановки не так у невеликих театрах на міських вулиці! х, як у придворному театрі, де можна було використовувати складну техніку й пишні декорації, різноманітні світлові ефекти й музичний супровід. Пізні п’єси Кальдерона більше нагадують оперу, ніж драматичну виставу.

Переродження героя полягає в тому, що він розуміє необхідність відмовитися від спокус земного життя задля життя вічного. В останньому своєму монолозі він говорить[13;c.84]:

Отже, я переконався

В тому, що все щастя людське,

Зрештою, як сон, минає,

І я хочу скористатися

Щастям тим, що час дарує.

(Перекл. М. Литвинець)

Росаури на початку твору:

Який примчався вітрові до пари,

Безлуска рибо і безкрилий пташе,

Мій коню, в шалі тому

По лабіринту плутанім, крутому

Цих скель стрімких і голих

Летиш крізь зарості, немов на сполох?

(Перекл. М. Литвинець)

У цій драмі авторові вдалося виразити з надзвичайною глибиною не лише свої переконання, а й світогляд усієї епохи, яку він представляв. У ній утверджується характерна для доби бароко думка про минущість земного життя.

Дон Педро Кальдерон де ля Барка народився у Мадриді 17 січня 1600 року у родині незаможного дворянина, змушеного через бідність працювати у Раді (міністерстві) з фінансів. Початкову освіту Кальдерон отримав у єзуїтській колегії у Мадриді. Після її закінчення продовжив освіту в університетах Алькала і Саламанки, де вивчав богослов’я, схоластику, філософію і право. Але схоластичні вправи не викликали, вочевидь, особливого захоплення у темпераментного молодого іспанця і, закинувши навчання, близько 1619 року він повернувся до Мадрида з тим, щоб знайти справжнє своє покликання, яким, починаючи з цього часу на все життя, стане для нього театр, сцена.

Незважаючи на різко неприйнятне ставлення до Кальлерона з боку єзуїтів, у Іспанії все ж було чимало освічених і впливових осіб, які розуміли справжню ціну його таланту. Суспільні позиції Кальлерона ще більше зміцнились у 30-роках XVII століття. У 1635 році помирає «патріарх» іспанської драматургії Лопе де Вега, і того ж року Кальдерон отримує звання придворного драматурга, формально і по суті (з огляду на рівень і популярність його п’єс), посідаючи роль першої персони в іспанському театрі. Цей неофіційний статус Кальлерона невдовзі підтверджує і сам король Іспанії Філіпп IV, який на знак своєї високої уваги подарував драматургу звання лицаря і орден Сант-Яго.

Протягом 1640—1642 років Кальдерон брав участь у війні Іспанії проти Франції, а також у придушенні повстання в Каталонії. Є відомості, що в архівах навіть зберігається документ, який засвідчує мужність та хоробрість Кальдерона, виявлену у ході цих кампаній.

З 1651 року, паралельно до театральної, Кальдерон робить і церковну кар’єру. Він приймає сан священика, а ще через деякий час отримує посаду почесного капелана (духівника) короля Філіппа IV.

Драматургічний спадок драматурга значний за обсягом і нараховує близько 120 світських п’єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного характеру, що виконувалися між окремими діями драми).

Світські п’єси, які складають основну частину драматургічного спадку, відповідно до характеру їхньої проблематики, поділяють на три типи:

П’єса «Життя це сон» написана Кальдероном у період між 1632—1635 роками. На сцені вона вперше поставлена у Мадриді у 1635 році, а через рік, у 1636 році, була опублікована у книжковому варіанті[10;c.16].

3.2 Короткий зміст «Життя є сон»

У середині XX ст. Микола Лукаш переклав українською монолог Сехисмундо з першої хорнади п’єси. На честь 400-ліття з дня народження іспанського драматурга (2000) Михайло Литвинець здійснив повний переклад твору.

Фабульний зміст п’єси досить простий. У відповідності до астрологічних пророцтв, Сехізмундо, який народився у сім’ї польського короля Базиліо, повинен в майбутньому стати страшним і зловісним тираном. Його свавільні і необдумані вчинки мають привести до загибелі польської держави і смерті батька-короля.

Поразмыслив, я понял ясно.

Что будет принц Сехизмундо

И нечестивым монархом,

Под властью коего станет

Королевство добычей раздоров.

Школой измены чёрной.

Академией всех пороков.

А он, влекомый безумьем.

Сжигаемый гневом и страстью,

И на меня поднимет

Руку, и пасть заставит

Короля к стопам его сына

(О чём о стыдом говорю я!)

и станут мои седины

ковром под его шагами.

Щоб якось запобігти цій страшній біді, король наказав збудувати у віддаленій від людей місцевості вежу, до якої він і помістив свого сина і де той зростав, перебуваючи на правах справжнісінького в’язня.

Коли ж Сехізмундо досяг юнацького віку, батько вирішив пересвідчитись у тому, чи правду віщували йому зорі.

Себя тепер царём увидев,

что это был лишь сон,

И если так он будет думать,

Не ошибётся он, Клотальдо,

Затем, что в этом мире каждый.

Живя, лишь спит и видит сон.

— К себе не допускал бездушно.

Ты для меня закрыл свой дом,

И воспитал меня, как зверя,

И как чудовище терзал,

И умертвить меня старался.

И что ж мне в том, что ты сказал.

Я человеком быть хочу.

А ты стоишь мне на дороге.

Переконавшись, таким чином, у справедливості пророцтва, король наказує таким же способом повернути Сехізмундо до його в’язниці і після того, як він знову прокинеться, переконати його, що все, пережите ним, відбувалося не насправді, а уві сні.

Усі наступні роки свого життя Сехізмундо приречений бути у в’язниці.

0, небо, я узнать хотел бы,

За что ты мучаешь меня?

Какое зло тебе я сделал?

Впервые свет увидев дня?

Но раз родился, понимаю,

В чём преступление моё:

Твой гнев моим грехом оправдан,

Тягчайшее из преступлений— родиться в мире.

Проте несподівано події набувають зовсім іншого спрямування. Дізнавшись про те, що у короля Базіліо є законний син, але королівську корону має успадкувати не він, а запрошений Базіліо із чужоземної Московії принц Астольфо, народ підіймається проти свого короля зі зброєю в руках. Звільненому з його темниці Сехізмундо пропонують очолити це повстання. Спочатку вій вагається, але потім погоджується і стає на чолі військ повстанців[15;c.45].

У боротьбі проти короля Сехізмундо перемагає, але на цей раз свій гнів обертає на милість і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца Астольфо, який намагався посісти його місце на батьківському троні. Таким чином, Сехізмундо повністю підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної волі і з тирана перетворюється на ідеального правителя.

У подієвому розвитку змісту п’єси ми не знайдемо якихось несподіваних і стрімких сюжетних зламів, гострих перипетій чи складного розгалуження дії. Фабула п’єси, її подієвий ланцюжок розгортається спокійно і рівно, хоча, з іншого боку, дія п’єси не розслаблена і сконцентрована таким чином, щоб читач чи глядач не втрачав інтересу до її змісту. Логічно врівноважена і композиція п’єси, яка поділяється на три частини-дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському театрі, хорнади, що буквально означає «денний етап».

Композиція п’єси внутрішньою логікою свого розвитку приведена у відповідність із трьома якісно відмінними, послідовними «етапами» духовної еволюції головного героя. У 1-й хорнаді образ Сехізмундо розкривається в атмосфері пристрасних і гнівних думок та почуттів, пов’язаних з його вимушеним ув’язненням. У 2-й хорнаді, дія якої пов’язана з «експериментом» Базіліо і перенесенням принца до королівського палацу, Сехізмундо постає в образі людини, яка повністю віддається на волю своїм розбурханим пристрастям і необдуманим та свавільним рішенням. У 3-й хорнаді, знову ув’язнений і знову повернутий до вежі, Сехізмундо змальований у процесі внутрішнього боріння і перемоги над власними душевними сумнівами і коливаннями.

Ще з часів Софокла (згадаймо хоча б його трилогію про безталанного Едіпа та його дітей) фінали драматичних творів, у яких люди є маріонетками, прив’язаними до мотузок, що тримає у своїх руках невблаганна зла доля, завше закінчувалися безвихіддю. Кальдерон знаходить інше продовження: здавалося б, непримиримі вороги, Сехізмундо і Базіліо, порозумілися. Треба зрозуміти голос Кальдерона-християнина: хіба може бути інакше, якщо люди почують Божий голос? Хіба не настане примирення ворогів, якщо вони зрозуміють, що однаково винні перед Богом? Хіба не огорне їхні душі й не зігріє почуття всепрощення, якщо вони зрозуміють, що життя, в якому вони ворогують, заздрять, ненавидять, принижують, страждають, сумують, є сон, а справжнє вічне життя попереду, і яким воно буде, вирішувати Богові?

Так сдержим же свирепость

И честолюбье укротим,

И обуздаем наше буйство,

Ведь мы, быть может, только спим.

Да, только спим, пока мы в мире

Жить сновиденьем каждый час.

Мне самый опыт возвещает:

Мы здесь до пробужденья спим.

Спит царь и видит сны о царстве,

И грезит вымыслом своим.

Среди своей дремучей мглы,

Как ветер, лживые хвалы.

Кто ж хочет видеть этот сон,

Когда от грёзы о величье

Он будет смертью пробуждён?

И спит богач, и в сне тревожном

Богатство грезится ему.

И спит бедняк, и шлёт укоры.

Во сне уделу своему.

И спит, обласканный успехом,

И грезит тот, кто оскорбляет,

И грезит тот, кто оскорблён.

И каждый видит сон о жизни.

И о своём текущем дне.

Хотя никто не понимает,

Что существует он во сне.

Подобные документы

Соціально-історичні умови зародження англійської драми. Язичницькі релігійні ритуали та мистецтво давньогрецьких мімів. Міракль – один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми. Риси англійської драми епохи Відродження та Вікторіанської епохи.

курсовая работа [41,4 K], добавлен 14.06.2013

Характеристика жанрових особливостей бароко, причини його зародження. Вплив історичних умов на свідомість європейського суспільства XVII ст., розвиток барокового стилю в Західній Європі та Україні, відмінні риси. Аналіз драми «Життя – це сон» Кальдерона.

курсовая работа [69,6 K], добавлен 26.12.2010

Загальна біографія Г.Ф. Квітки. Крок в самостійне життя та перші твори. Розбір найвидатніших творів Квітки-Основ’яненко: «Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов», «Конотопська відьма». Схожість персонажів Квітки з героями творів Котляревського й Гоголя.

реферат [28,4 K], добавлен 18.05.2011

Короткий біографічний нарис життя та творчості відомого письменника Ч. Діккенса. Особливості формування літературного стилю та фактори, що вплинули на даний процес. Провідні риси та відомі твори письменника. «Пригоди Олівера Твіста»: сюжет та тематика.

творческая работа [46,4 K], добавлен 28.04.2015

Вивчення образа художника Франсіско Гойя та своєрідності його мистецтва, реальних подій життя та дійсності. Зображення історичної діяльності народних мас. Образ влади й монарха. Розкриття творчості Луї Давида, мистецтва його нової історичної епохи.

реферат [21,2 K], добавлен 14.11.2015

Біографічна довідка з життя Лесі Українки. Дитинство, юність, зрілість. Останні роки життя письменниці. Діяльність літературного гуртка «Плеяда». Елемент епосу в ліричній поезії Українки. Поетична та прозова творчість, драматургія. Вшанування пам’яті.

реферат [2,1 M], добавлен 29.10.2013

реферат [26,2 K], добавлен 11.01.2009

Источник

То, что вы хотели знать